Киргизія оголосила жалобу за загиблими у дводенному конфлікті опозиції та влади. Нагадаємо, що у цій країні протягом двох днів відбулися масові протести опозиції, які завершилися усуненням влади. Переворот супроводжувався масовими безладами та мародерством. Опозиція, що прийшла до влади внаслідок державного перевороту, досі не контролює ситуацію в країні. Віце-премєр новосформованого уряду Киргизії Омурбек Текебаєв сьогодні заявив про наміри залучити російських військових у якості миротворців в разі загострення конфлікту. Водночас коментуючи припущення про можливий вивід з території Киргизії американської військової бази, розташованої у Манасі, Текебаєв заявив, що його ставлення до США – “непогане”, втім, він та інші члени нового кабінету все ж “прокиргизські політики”...
Ми попросили висловити свій погляд на ситуацію директора Центру Близькосхідних досліджень Ігоря Семиволоса.
Пане Семиоволос, що стало причиною такої стрімкої політичної пожежі у Киргизії?
Там присутній цілий комплекс причин. Дійсно в країні існує міжкланова боротьба, протиріччя між Півднем та Північчю. Мають рацію і ті, хто каже про спроби керівництва Бакієва демонтувати сучасні державні інститути, включаючи парламент. Сюди ж додалася економічні причини: зростання тарифів на ЖКХ. А спроба влади розрулити ситуацію через арешт опозиціонерів лише підкинула хмизу до багаття.
Але мої знайомі з Киргизії зауважують, що реально зменшується час перебування того чи іншого політика при владі. Якщо перший президент був п’ятнадцять років, наступний - п’ять. То ми з колегами говорили, що наступна влада буде два роки, а незабаром підуть перевороти щомісяця. Йде демонтаж державності, і є загроза перетворення Киргизстану на failed-state.
Реально ніхто чітких та зрозумілих реформ запропонувати не може, все, що відбувається, відбувається на тлі серйозного популізму. Відповідно, новий уряд буде слабкий, він не буде готовий до проведення серйозних змін, він не буде робити ніякі серйозні реформи. Про це можна забути, а отже, буде подальша стагнація. В умовах складної ситуації, коли ми маємо регіоналізм, клановість, зубожіння, слабкість еліт, руйнацію інститутів, нема жодного запобіжника, який би цьому протистояв. Найгірший варіант розвитку подій, це хаос та громадянська війна. Коли йде війна всіх проти всіх. Але думаю, що цього не допустять інші учасники гри...
Казахстан вочевидь змушений буде брати участь у розв’язанні конфлікту. Йому навряд чи до сподобаються такі сценарії, бо Південь Казахстану теж матиме свої проблеми. Ясно, що можливе відновлення ісламістських рухів. Вони зараз придушені та в підпіллі, але вони є.
Чи було зацікавлення у зовнішніх гравців у такій дестабілізації ситуації? Бо Бакієв вже встиг звинуватити Росію у подіях в країні.
Ні. Ситуація в Киргизстані має внутрішні причини і хоча з’являється інформація, що Росія зацікавлена у конфлікті. Так, Бакієв Росії не подобався за те, що нібито він не заперечував проти розташування у Киргизстані американської військової бази. Можна припустити, що росіяни фактично підтримали новий опозиційний уряд. Але мені здається, що їхня підтримка не говорить про якісь попередні наміри. А скоріше говорить про ту небезпеку, яка виникне, якщо ця територія виявиться failed-state.
Зрештою, підтримка інших держав у разі громадянської війни могла б зупинити війну всіх проти всіх. Хочемо ми чи ні, але Росія вважає ці території зоною своїх пріоритетних інтересів, і вона не може не зреагувати. Але якщо говорити предметно... Чи може Росія надіслати до Киргизстану війська? Ні. Чи готова Росія підтримати Бакієва? Ні. Бакієв на цьому етапі програв. Що треба зробити, щоб якось стабілізувати ситуацію? Один спосіб – підтримати цей уряд. І сказати: ми проти насильства, але задля того, щоб стабілізувати ситуацію, ми визнаємо нову владу. І звичайно, це почують у Киргизстані, особливо у передчутті громадянської війни.
Коли Південь казатиме, що ми не дамо образити нашого сина Бакієва, а Північ не захоче його бачити, заяви Росії виглядатимуть логічно. Тому що там на Сході дуже чутливі до таких речей. І оскільки ніхто не захоче підтримувати Південь, то вони тихенько досягнуть якоїсь домовленості. І Росія у даному випадку стане гарантом домовленості між Півднем та Північчю. А відомо, що посередник отримує левову частку зиску від домовленостей.
Сумний дали прогноз...
Я вважаю, що Киргизстан дав дуже серйозний сигнал пострадянським елітам. Оскільки ця подія показує: є різні способи протесту та зміни влади, є різні революції, є насильницькі революції. Киргизстан - маленька країна, а об’єм влади тут великий. Є маленькі країни, де великий об’єм влади, де приблизно однакові структура та сила влади, це що в Киргизстані, що в Україні, що у багатьох інших країнах. І коли ми бачимо, що влада падає після двох днів протестів, це означає, що повторення такого сценарію можливе будь-де. І це небезпечно. Це говорить про те, що якщо у людей забирають альтернативу і не дають можливості бачити світло у кінці тунелю, ситуація закінчується ось так.
Але я схильна вірити у аргументи опозиції. Я вчора спробувала зайти на сайти опозиційних партій та видань Киргизстану. Вони закриті. Втім знайшла цікавий матеріал у незакритому виданні. Автор гучно обурюється, що неурядові проамериканські організації розгорнули проект “Право громадян до доступу інформації держорганів”. Доступ до інформації – основу основ громадянського суспільства, дозволені киргизькі видання трактували, як ідеологічну диверсію.
І в результаті вони отримали Бішкек. Це красномовний приклад того, не лишень того, що буває з владою, коли вона наступає на демократичні інститути, але на що може перетворитися режим, який прийшов на хвилі революції. Там панують слабкість інституцій та занепад. Я не готовий говорити про логіку Бакієва, який казав: навіщо нам парламент, який не працює. Але він поширював таку ідею: у парламент приходять люди із великими грішми. Тепер подивимося на риторику, яку можна почути в Україні. Відбувається згортання демократичного проекту. Наші політики дискредитують і одне одного, і парламент, як такий. Що може дати цей парламент? Нічого, каже Бакієв. Давайте розженемо, наберемо аксакалів, і вони будуть нам радити...
Я легко можу уявити таку риторику в Україні, вона частково і зараз є. У нас - фашистський парламент, давайте розженемо його та зберемо Раду при Президентові. Отак один механізм згорнули, другий, третій і врешті решт отримуємо мародерів на вулицях. Бо завжди приходять мародери.
Але там в опозиції пристойні люди: екс-генпрокурор, екс-міністр зовнішніх справ...
Так у нас така ж опозиція. І при Ющенку були поважні люди в опозиції, і екс-генпрокурор, і екс-міністри. Якість тих, якість цих, це питання відносне, його ніхто не досліджує. Звичайно, у нас із киргизами різні національні характери. Вони – кочовики, вони діють по-іншому, вони не можуть чекати. Перша революція тюльпанів так і відбулась, якійсь бунт, сутички, кочовники повинні діяти, сісти на коня та їхати. Український характер не передбачає швидкої дії. У нас тут будуть довго розмірковувати, що робити, яким чином. Але приклад Бішкека дуже серйозний, бо повторюю: проблема не в розмірі країни, проблема в розмірі влади. А влада у Киргизстані та в Україні приблизно одного розміру.
Розмовляла Маша Міщенко
УНІАН
ДО теми
http://www.paruskg.info/2009/12/10/17904
Комментариев нет:
Отправить комментарий