Якщо 2005 року президент Віктор Ющенко вважав за честь повідомити, яку кількість чиновників він вигнав із державної служби, то 2010-го хизуватися цим стало немодно. Бодай із тієї вагомої причини, що команда нового президента Віктора Януковича всі ці п’ять років критикувала «помаранчевих» за політчистки і тотальне знищення професії бюрократа.
Однак ситуація повторюється — чистять. У міністерствах. У комітетах. У силових структурах. В адміністраціях. Скрізь. Кожен міністр, який отримав портфель, вважав за свій обов’язок звернутися до заступників і начальників департаментів зі скромним проханням — написати заяву. Ну, а нові заступники й начальники ведуть за собою своїх... Такими темпами можна і кадрові рекорди Ющенка побити. Тим часом серед неугодних-2010, між іншим, теж є не лише корупціонери та ледарі, а й професіонали.
2005 року «ДТ» неодноразово писало про неприпустимість таких підходів, а також вказувало на відсутність чітких об’єктивних критеріїв визначення рівня ефективності держслужбовців. Зокрема і в момент зміни політичних команд при владі. Немає цих критеріїв і тепер. Однак покласти край кадровій чехарді неможливо ще й тому, що державна служба в нас досі невід’ємна від політики; обіцяні закони не ухвалені жодною з політичних команд і коаліцій; державний апарат залишається слухняним інструментом реалізації інтересів влади, а не суспільства та держави.
Ситуація видається ще драматичнішою на тлі реформаторського позиціювання команди нового президента. Адже форма (структура) і зміст (кадри) виконавчої вертикалі влади — основа будь-якої реформи.
Якщо ж адміністративний апарат корумпований, розколотий, зачищений, позбавлений притоку нової крові (Янукович, по суті, повернув у владу кадри Кучми і місцями нерозбірливо віддячив Ющенку, КПУ та Литвину за підтримку), то розмови про якісь реформи — блеф. Якими інструментами, дозвольте запитати, проводити ці реформи? Сили яких професіоналів використовувати? На чию чесність покладатися? Та й чи усвідомлює влада, що йдеться про першочергову інституціональну державну реформу?
З цими та багатьма іншими запитаннями ми звернулися безпосередньо до тих, хто на державній службі, можна сказати, собаку з’їв. І, що не менш важливо, сьогодні обтяжений великими повноваженнями. Як у реалізації кадрової політики нової влади, так і в частині проведення обіцяних суспільству реформ. У цьому контексті з’явився привід поцікавитися думкою опозиції, яка ще недавно була владою. І, зауважимо, теж не дуже обачно поводилася на кадрових поворотах. Отже, серед співрозмовників «ДТ» — міністр Кабінету міністрів України Анатолій Толстоухов, керівник головного управління державної служби України Тимофій Мотренко, міністр юстиції Олександр Лавринович, в.о голови парламентського комітету з питань державного і регіонального будівництва, член фракції БЮТ Ольга Боднар.
Анатолій Толстоухов: «Ми не користуємося якимись мітлами й не наступаємо на чиїсь граблі.
Ми використовуємо кадровий інструмент, прагнучи реалізувати свою політику»— Анатолію Володимировичу, Партія регіонів завжди критикувала помаранчевих за чистки, допущені 2005 р. Але сьогодні наступає на ті ж самі граблі. Чому?
— Я вважаю ваше запитання некоректним. Чому ви так вільно називаєте те, що відбувається, чистками? На якій підставі так безапеляційно порівнюєте 2005 рік і 2010-й? Хіба сьогодні хоч раз хтось із нашої команди промовив слово «люстрація»? Чи коли я запропонував написати заяви заступникам, хтось із них заперечив? Чи залишився незадоволений тим, як і з якими преференціями він був звільнений від обов’язків? Хіба ми, врешті-решт, комусь перекрили шлях на держслужбу? Я в цьому кріслі вчетверте і хочу мати право визначитися зі своїми заступниками. Тим більше коли вважаю, що ці люди, будучи професіоналами найвищого класу, все ж таки не зможуть проводити політику нового президента з «етичних міркувань»…
— Логіка в чому, якщо ви самі кажете, що вони професіонали? Берадзе в секретаріаті Кабміну всі роки незалежності, Ратушняк — теж, Павленко — з 1998 року…
— Ми з Г.Берадзе починали разом працювати років п’ятнадцять тому. Я пояснив, що є кадрова політика коаліції.
Запитав, чи готував він собі відхід і які має побажання. Берадзе захотів піти у відставку, доки не визначився з роботою. Будь ласка. Наступного дня він мені подякував. І так було з кожним, хто звідси пішов. А пішли тільки заступники й головний редактор «Урядового кур’єра». Це щодо форми «чисток».
Тепер щодо якості і звільнення професіоналів найвищого класу. Річ у тому, що я добре пам’ятаю всіх названих вами людей принциповими, готовими відстоювати свою позицію. Кожен мій документ і розпорядження аналізувалися й ніколи не візувалися просто так. Проте від їхньої принциповості не залишилося і сліду за останні два роки. Практика наших попередників була такою: що сказали, те й роби. Відповідає це закону чи ні, нікого не цікавило. У момент нашого приходу на контролі Кабміну було 155(!) невиконаних рішень. Чому? «А нас два роки про це ніхто не запитував», — відповідають мені в апараті. Переважна більшість питань на засіданнях Кабміну Тимошенко приймалася з голосу. Рішень часто ніхто у вічі не бачив, але чиновники їх брали й оформляли! Незважаючи при цьому на десятки прокурорських протестів. І ви мені після цього пропонуєте прийти, залишити все як є й виконувати завдання нового курсу?
— Я пропоную визначити оптимальний розмах кадрової мітли. І все ж таки взяти до уваги, що апарат завжди був, є і буде залежним від інтелектуального та культурного рівня конкретного керівника.
— Згоден. Чимало бюрократів у міністерствах і відомствах опинилися в прокрустовому ложі між примхами політиків та присягою державі. І побажали служити політикам, а не державі. І це їхня проблема.
Приміром, добре знаю свого попередника Петра Крупка. Впевнений, що практика, яка була тут поширена, ніколи внутрішньо не могла бути його. Один простий приклад. Працював на Донецькій залізниці начальник. Професіонал. Керував не тільки залізницею. Був двічі заступником глави «Укрзалізниці». І ось комусь дуже приспічило його звільнити й віддати місце іншому. Питання виноситься на Кабмін. Читайте: у поданих документах немає практично жодних матеріалів, а рішення приймається! Кількість таких фактів — критична. Тому я й вирішив почати працювати з іншими людьми. Комусь час і відпочити, а заодно й проаналізувати те, що відбувалося. І визначитися: або ти засвоюєш урок і повертаєшся працювати на державу, або йдеш у бізнес, у творчість, куди завгодно. Працювати на себе, зрештою. Повірте, у цих людей великі зв’язки і можливості, їм ще доведеться перебирати пропозиціями.
Звідси загальний висновок: коаліція, котра формується у ВР, одним з інструментів своєї політики повинна мати кадри. І в цьому сенсі ми не використовуємо якихось «мітел» і не наступаємо на чиїсь «граблі». Ми просто користуємося кадровим інструментом, прагнучи реалізувати політику, яку підтримав народ на виборах. При цьому людський чинник для нас не просто слова.
— І все ж таки, як бути тим кадрам, які не мають великих зв’язків і можливостей? Адже в багатьох міністерствах досить серйозно постраждала й середня ланка.
— Гадаю, це двосторонній процес: як із боку держави, так і з боку особистості. Давно треба ухвалити закон, який би відокремив держслужбу від політики. І тоді в журналістів не виникало б запитань із приводу нових заступників міністрів, а в міністрів — бажання й можливості чіпати середню ланку. Але на перше місце я все ж таки поставив би особистість.
— Що таке особистість, порівняно з державною машиною, яка тебе відторгнула?.. Не мені вам пояснювати, Анатолію Володимировичу.
— Ми опинилися в такій ситуації, коли на багато запитань ще мусимо знайти відповіді. І якщо людина з чимось не згодна, вона має право звернутися до суду. Багато хто вже поновився після звільнень 2007—2008 рр. У нашому випадку можуть бути схожі ситуації. І якщо суд визнає нашу неправоту — шукатимемо вихід на користь особистості.
На сьогодні уряд ухвалив 692 кадрових рішення, 345 наказів пройшло по лінії міністра Кабміну. Тут і звільнення, і призначення. Ми діяли через кадрові співбесіди, через зустрічі з віце-прем’єрами і міністрами, чого тут два роки й близько не було. Справді, в цьому кабінеті відбулося багато розмов із людьми, котрі, з огляду на кадрову політику нової коаліції, мусили піти зі своїх посад. На вашому місці сиділа та ж таки Кужель О.П., наприклад.
— Якої не відстояв Тігіпко?
— Не треба відстоювати щось чи когось, доки не відома воля коаліції, яка нам дала портфелі. Це по-перше. По-друге, Кужель дуже багато мені тут наговорила. Невтішного. І до суду лаштувалася, і на прес-конференцію…Це її право. Через кілька днів, правда, вона зрозуміла, що я не веду в Держкомпідприємництва свого кума, свата чи брата, що це — воля коаліції. Тобто, повторюю, ми взяли в руки інструменти, які допоможуть нам в упорядкуванні системи управління державою.
— Тоді дозвольте запитати, в ролі якого інструмента в заступники до міністра МНС Шуфрича, приміром, потрапив син заступника глави адміністрації президента Ганни Герман?
— А якщо ця людина професійно виконуватиме свої обов’язки? Ось, наприклад, міністр екології Бойко. Та його ніхто не знав як еколога, зате знають як досвідченого менеджера. Немає поки що причин виступати з заявами, що він некомпетентний. Фактів немає, він ще не працював.
— А вам не здається, що будь-який новий міністр або його заступник повинен себе якось проявити, перш ніж обійняти цю відповідальну й почесну посаду? А не возити, приміром, маму машиною до парламенту як помічник депутата.
— Це запитання потрібно адресувати Шуфричу. Я не знаю, яке коло обов’язків буде в цього заступника. Може, він відповідатиме за зв’язки з ВР. Як ви гадаєте, колишній помічник депутата, що володіє знанням, практичним досвідом, упорається з цим чи ні? (Як повідомив «ДТ» Нестір Шуфрич, його заступник, Микола Коровіцин, відповідає за Євро-2012. — Ред.).
— А ви не думали ще й над тим, із чим і в чиїх інтересах має намір справлятися зі своїми обов’язками раніше судимий за рекет Олександр Черпицький (брат бютівця Олега Черпицького, який вступив у коаліцію), призначений заступником міністра оборони — начальником департаменту реалізації надлишкового майна?
— Треба розуміти, що ми перебуваємо на етапі, коли реалізовуються домовленості досить тривалого періоду часу, вінцем яких стали вибори і формування коаліції. Певна річ, такий процес, об’єктивно і суб’єктивно, гладко пройти не може. Але я не хочу бігти попереду паровоза... Повірте мені, це правління на першому етапі стане організованим, а на другому — і освіченим. На все свій час. А хто не впорається, не витримає випробувань і спокус, — піде.
Треба розуміти також, що ми опинилися в ситуації, якої до кінця самі собі не уявляли. Потрібно приборкати кризові точки. Домогтися стабілізації. Почати реформи, які щоразу пропадали в районі Печерського трикутника, як Бермудського. Від теперішнього стану, де з одного боку — криза, а з іншого — шанс, ми повинні прийти до модернізації суспільства. Це немислимо без кадрової політики та реформи системи державного управління в цілому. Без чітко відрегульованої виконавчої вертикалі влади і професійного апарату ми не обійдемося.
Кожного з новопризначених я попереджав, що таку реформу буде проведено. А це означає, що з’явиться нова структура виконавчої влади, модель державного управління. Буде скорочено й апарат Кабміну (зараз він налічує 1252 особи), змінено пропорцію старожили— молодь, прийде більше спеціалістів із міжнародним досвідом. До нових парламентських виборів ми повинні зробити ці процеси необоротними, а систему управління — ефективною і відповідальною.
Тимофій МОТРЕНКО: «Тільки адміністративна реформа може завести державну машину і обмежити глибину кадрових чисток»
— По суті, у кадровій політиці в нас сформувалася двопартійна система, як в Америці. Але основна проблема в тому, що в нас чітко не виписані процедури адміністрування процесу передачі владних повноважень, — вважає керівник Головдержслужби Тимофій Мотренко. — У цивілізованих же країнах світу ця процедура прописана. Її важливим блоком є право нової команди поставити на ключових напрямах своїх людей. 7,5 тис. посад у системі федеральної влади США — це політичні посади, людей на яких може замінювати новий президент. І це при тому що у США працює понад 10 мільйонів держслужбовців. Але не всі й не завжди користуються навіть цією скромною преференцією. Там, де працюють професіонали — носії інституційної пам’яті, — політики намагаються нікого не чіпати.
Якщо ці цифри співвіднести з нашою системою, то в нас до політичних посад можна зарахувати заступників міністрів, а також керівників центральних органів влади і їхніх заступників (державні комітети, які формують політику, губернатори, голови райадміністрацій). Все це давно виписано у проекті закону про держслужбу, де введено інститут держсекретарів. І якби ми ухвалили його вчасно, то в нас тепер не було б ніякої дискусії. Суспільство знало б, що будь-яка політична команда, прийшовши до влади, має право замінити верхівку виконавчої вертикалі. Через яку, власне, й повинна проводити свою політику та реалізовувати свою програму. Не руйнуючи при цьому інституційної пам’яті. Тільки в такому разі державна машина має шанс поїхати у бік реформ.
— Припустімо, ухвалили закон, відокремили політику від держслужби, визначили ліміт посад, які підлягають ротації. А що робити з людьми, котрі все одно змушені будуть піти? І куди, власне, вони повинні йти? На пенсію? На куплений лікарняний? У декретну відпустку? У тривалу відставку проїдати державні кошти, як це в окремих випадках буває тепер?
— Зараз справді частина держслужбовців першої-другої категорії (керівники центральних органів влади, заступники міністрів, губернатори та їхні заступники), котрі пропрацювали на посадах понад п’ять років, мають право подати у відставку. Вона може прийматися або ні. Якщо відставку прийнято, то держслужбовець має право на 85% заробітку до досягнення пенсійного віку. Так прописано в законі. Якщо ж чиновник першого рангу просто звільнений і стаж роботи на посаді не менше трьох років, то протягом року він одержуватиме середньомісячну зарплату.
Не забуваймо, що всі останні роки від зміни влади потерпали й держслужбовці більш низького рангу. В яких апріорі менше можливостей знайти себе в цьому політичному люфті.
— У такому разі політика тисне вже не на очі й вуха абстрактного електорату, а не перший рік б’є по долі конкретної людини та її сім’ї. Здається, саме в цьому місці в результаті й проходить найглибша лінія розколу України — помаранчеві звільняють синіх, сині — помаранчевих.
— Даруйте за цинічність, але я навіть не розглядаю цих людей як долі. Я розглядаю їх як державний ресурс. Як наше національне надбання. Адже вони, починаючи з середньої школи, отримали колосальну інвестицію — освіту. Потім обіймали посади, їздили у відрядження, стажувалися. І раптом опиняються за бортом тільки тому, що до влади прийшла інша політична команда. Безумовно, виникає напруження. Ті, хто вчора робив те ж саме, сьогодні звинувачують новоприбулих. Потім вони міняються місцями, і знову відбувається те ж саме. При цьому всі підсвідомо розуміють несправедливість. І цілком щиро обурюються.
— Резерв?
— Очевидно, що ці люди мали б потрапляти у кадровий резерв. Проте сьогоднішнє законодавство не робить це обов’язковою нормою. Немає процедури. Захоче новий міністр — включить у резерв, не захоче — не включить. Сьогодні його дієвість коливається в межах 8—10%. Який у ньому сенс?
В Америці ситуація інша. Людина, яка перебуває на посаді, куди призначаються політичним способом, перед наближенням виборів розуміє, що може бути усунута. Вона шукає собі роботу, і її політична сила також бере в цьому участь. З одного боку. З другого — працює OPM (офіс такого ж рівня, як і Головдержслужба). Він вирішує питання раціонального використання кадрового потенціалу. У разі ротації політичних команд зокрема.
Більш того, в усьому світі звільнення держслужбовців — це серйозний фінансовий удар по державному бюджету. Компенсуються виплати за рік. Це великі гроші. Уявіть собі, приходить у міністерство новий керівник, якому хочеться звільнити 10 чоловік і поставити своїх. Але бюджет уже затверджено. Урізати фонд зарплати він не може. Може тільки звернутися до політичного керівництва і попросити внести зміни до бюджету. Та це смішно! Сенат чи парламент голосуватиме повним складом заради примхи одного міністра?! І це дуже серйозний інструмент. Який прямо вказує на потребу перегляду фінансової політики нашої держави стосовно чиновників (адже нашим компенсується мінімум). А також на те, що нам потрібна державна політика стосовно кадрових ресурсів, відрегульована конкретними законами.
— У пакеті, який ви передали Азарову, є такий закон?
— По суті, у нас готова вся нормативна база для адміністративної реформи. Крім пропозицій з оптимізації вертикалі виконавчої влади (кількості і функцій міністерств і відомств), закону про держслужбу, документів у частині врегулювання конфлікту інтересів на держслужбі і запобігання корупції, впровадження електронного управління, у нас є проект нормативного акта про адміністрування передачі владних повноважень. Складовою частиною цього закону має стати і кадрове питання. Де буде чітко виписано механізм використання фахівців, які звільняються. Як і де їм пропонувати роботу? Яким має бути механізм ротації? Ми зараз працюємо над цим.
— А що робити із силовиками? Хто в них «працює над цим»? Там рубають під корінь, узагалі ні на кого не озираючись.
— Повторюю, на сьогодні немає нічого такого ні в держслужбі, ні в силових структурах, що може обмежити силу політичного впливу на кадрове питання. Плюс людський чинник. Це ті самі вияви справедливого обурення скривджених, про які ми говорили вище. Тільки адміністративна реформа може завести державну машину та обмежити глибину кадрових чисток.
— За яких умов ця реформа буде реалізована?
— По-перше, потрібна політична воля. Яку сьогодні влада демонструє. По-друге, головні інтенції політиків, котрі прийшли до влади, мають пов’язуватися з уже напрацьованими в структурах держуправління проектами. Йдеться про наступність влади. По-третє, потрібна й єдність у трикутнику влади: президент — Верховна Рада — Кабінет міністрів, що сьогодні теж в наявності.
— Ви маєте на увазі міністерство Куйбіди, де ваші попередники розробляли адміністративно-територіальну реформу, а також реформу місцевого самоврядування?
— Ми теж вносили пропозиції. Там був момент конкуренції. Проте і їхні, і наші напрацювання необхідно використовувати. Стратегія правильна.
— Як ви збираєтеся просувати свої ідеї?
— Пропозиції Головдержслужби у прем’єр-міністра України на столі. Темі адмінреформи, очевидно, буде присвячене спеціальне засідання Кабміну. Вже відбулася попередня нарада у Тігіпка. Є доручення віце-прем’єра викласти стратегію реформування адміністративного блоку. Ми повинні позначити конкретні напрями і строки. Я сподіваюся, що нам не доведеться якимось особливим чином просувати цю реформу. Адже всі перші документи були ухвалені ще у 2003—2004 роках урядом Януковича.
2006-го його ж уряд виділив 800 тис. грн. на комплексне дослідження стану державної служби і залучення міжнародних організацій до розробки програми її реформування. Всі нормативні акти, запропоновані нами сьогодні, — плід цього дослідження і співробітництва із зарубіжними партнерами. Тож, як-то кажуть, сам Бог велів.
Міністр юстиції Олександр ЛАВРИНОВИЧ: «Державній машині важко реформувати саму себе»
— Олександре Володимировичу, у комітеті з реформ ви очолили групу з правового та інституціонального забезпечення ініціатив нової влади. Наскільки інституціональною ви вважаєте адміністративну реформу?
— З одного боку, навряд чи можна говорити, що ця реформа лежить в основі всього іншого. Адже сьогодні не менш важливі точні рішення щодо організації життя економіки. З другого боку — якщо ми не реформуємо державну машину, то буде дуже проблематично забезпечувати рух взагалі. Якими силами й інструментами? Реформа державного управління — це справді ключ до успіху. Я давно над цим працював. Ще 2006 року прем’єром Януковичем було поставлене завдання підготувати проект. Сьогодні над реформою працюють ті самі люди і ті самі іноземні консультанти, з якими ми починали. І коли говорити про адміністративну реформу загалом, то треба розуміти, що це досить тривалий і поетапний процес. Одночасно проводити реформу системи управління, державної служби, виконавчої влади, територіальну, місцевого самоврядування (а вони всі взаємопов’язані) — нереально.
— Тоді яким може бути алгоритм?
— Перший етап — інституціональна реформа. Спочатку — точне визначення функцій і кількості міністерств. Потім — виділення регуляторних функцій (комітети, департаменти, їхня класифікація і підпорядкованість). Усе відображено в пропозиціях Головдержслужби. Це давно працює в європейських країнах.
Другий етап — реформа державної служби. Мабуть, ви пам’ятаєте, що в 2006 році Кабмін Януковича розробив цей законопроект і подав його у ВР. Але наш уряд вигнали. Після дострокових виборів ми знову подали цей проект у парламент. У момент, коли ми шукали точки дотику з БЮТ, цей закон було ухвалено у першому читанні (вересень 2008-го). Але Юлія Володимирівна постійна у своїй мінливості і вже у жовтні передумала. Закон провалили. А криза в держслужбі загострюється з приходом кожної нової політичної команди.
— Ви маєте на увазі кадрові чистки?
— Держслужбовці повинні йти зі своїх посад при зміні політичної влади у двох випадках: добровільно — у разі незгоди з політикою; у зв’язку з некомпетентністю — відповідно до висновків атестаційної комісії. Ніяких інших випадків бути не повинно.
— Але є.
— Можливо, сьогодні ще трапляються рецидиви минулого періоду беззаконня. У Міністерстві юстиції необгрунтованих звільнень немає. У нас на весь багатотисячний штат пішли три заступники міністра, призначення яких мало політичний характер (вони подали заяви про відставку), два керівники структурних підрозділів і три помічники міністра з патронатної служби. В управліннях ми нічого не змінювали.
— У міністерстві Куйбіди над цією темою працювала сильна група експертів.
— Я не виключаю, що Кабмін Тимошенко використовував хороші напрацювання, які ведуться в Україні з 1992 року. Звичайно, все буде вивчено. Що ж до наших обов’язків, то їх усе-таки варто співвідносити з нашими можливостями. Коаліція — досить складне утворення. Потрібно враховувати і шанувати думку партнерів. Усе не так просто. Як поведеться коаліція щодо тієї чи іншої реформи, я нині сказати не можу. Цілком можливі якісь зауваження, які можуть ускладнити реалізацію задуманого. У нас сьогодні справді є потреба погоджувати кожний крок із партнерами по коаліції.
— Сподіваюся, ви усвідомлюєте, що будь-яке неправильне рішення краще за будь-який паліатив. Половинчастість може поховати і ваші реформи, і вашу політичну силу, і президента.
— Смію вас запевнити, що ви не відкрили Америки. «Завдяки» цій половинчастості Україна давно відставала у своєму розвитку від усіх сусідів. У нас повсякчас якийсь паліатив, в основі якого останнім часом була гримуча суміш романтизму та волюнтаризму. Гадаю, цього разу Україна впорається.
— Але сьогодні ситуація насправді унікальна. Гілки влади підпорядковані одному центру, що, схоже, підтвердить і Конституційний суд. Прапор реформ усе-таки буде піднятий над Банковою чи Грушевського?
— Скажемо так — гілки влади чують одне одного. А реформи справді проведе президент.
— А в Кабміні хто відповідатиме головою перед президентом у разі провалу тієї самої адміністративної реформи? Хто буде татом цієї реформи? Тігіпко? Тихонов? Толстоухов? Ви? У битві амбіцій, знаєте, не одна добра справа загинула.
— Справді, є бачення людей, які у різний час займалися цими питаннями з різних позицій. В уряді є і політики, котрі планують такі політичні кампанії, для них важливо формувати публічний образ і завойовувати симпатії громадян. Це їхнє право. Втім, як і пропонувати якісь речі в межах Конституції та програми президента. Увійшовши до цієї групи, я взяв на себе певну відповідальність. Можете вважати це гарантією того, що реформа відбудеться, і всі законопроекти, що забезпечують її, будуть своєчасно підготовлені та внесені в парламент.
— Ці закони забезпечать приплив свіжої крові у владу? Очистять бюрократичний апарат від корупції?
— Нам не потрібно крові. Приплив нових кадрів — об’єктивний процес. Адже від корупціонерів очиститися не можна.
— Тому Партія регіонів і відтермінувала антикорупційний пакет законів?
— Якщо це жарт, то приймається. Якщо ні, то вкотре можу засвідчити: ці закони в прийнятій редакції спрямовані на сприяння корупції в правоохоронних органах і обмеження конституційних прав громадян. Через два місяці буде нова редакція, її запропонують президентові. І члена виборчкому не притягатимуть до відповідальності тільки за те, що він пішов працювати в комісію, не звільнившись із колишнього місця роботи.
Насправді державній машині завжди важко самій себе реформувати. Але є політична воля. Є команда. Є лідер. І за такої ситуації всі супротивники або відходять убік, або переходять на твій бік.
В.о. голови парламентського комітету з питань державного і регіонального будівництва Ольга БОДНАР:
«Якщо команда Януковича не проігнорує наші напрацювання, то БЮТ просто не зможе не підтримати адмінреформу»— Я дуже хотіла б, щоб у нас адміністративна реформа не здійснювалася штучним шляхом. Вона має бути природною та комплексною. Нам треба не тільки реформувати структуру виконавчої влади, а й ухвалити закон про держслужбу. З одного боку, посиливши вимоги до держслужбовця, з другого — захистивши його. Від політиків передусім. Чиновник — клерк, виконавець. І пора припинити робити те, що називається «я прийшов і привів із собою своїх прибиральниць». Я не знаю, може, у Донецьку не так підмітають?..
— Як не так підмітають у Сумах і Дніпропетровську?
— У даному разі мені абсолютно однаково, яка політична сила чинить і чинитиме таким варварським чином. Партія будь-якого кольору тут — не права. Справді, коли Тимошенко в 2007 році прийшла в Кабмін, ми змушені були йти на компроміси (зокрема і кадрові) у рамках коаліційного уряду. Щоб забезпечити паритет. Але в 2005 році Тимошенко практично не зачепила апарат Кабміну. Зате Яценюк, ставши в 2007-му спікером, і звільнивши всіх, усе вичистив під свої кадри, попри кваліфікацію і досвід. І це було жахливо. Тих, хто спроможний боротися з таким свавіллям, завжди дуже мало. Частина фахівців уціліла тільки тому, що залишився хороший керівник апарату, який зберіг кадри на інших посадах до кращих часів. Але це не вихід.
На майбутнє потрібно винести урок із діяльності всіх політичних сил і припинити такі чистки. Не можна звільняти професіоналів. Хтось же має бути мудрішим. А ось новий президент узяв і звільнив губернаторів тільки тому, що він новий президент. Ну, добродії, так не можна, так демократія не будується.
— Але він за законом має їх перепризначити.
— Перепризначити. А якщо звільнити, то з іншою мотивацією. Ось кому в цій ситуації може поскаржитися губернатор, який компетентно і чесно працював на країну? У суд, пану Ківалову?
— Проте він політична фігура.
— Отже, йому потрібно знайти застосування. Як і всім іншим «політичним фігурам», які виявляються викинутими за борт після зміни влади. Якщо ми кажемо про адміністративну реформу, то її основні складові — це закони про державну службу, про боротьбу з корупцією, механізм раціонального використання кадрів, а також прийняття адміністративно-процедурного кодексу. Я, як депутат і громадянин, давно хочу подарувати Україні цей документ. Тільки він надасть право громадянинові оскаржити в суді розпорядження будь-якого державного службовця. Якщо це розпорядження порушує його права. І це прямо стосується кадрових чисток. Формально право обстоювання своїх прав у нас є. Можна звернутися в адмінсуд. Але це, на жаль, майже завжди з прогнозованим результатом, до того ж довго і не публічно. Кодекс же дозволить оперативно вирішувати такі питання із широким публічним розголосом. Не дивно, що політики ніколи не хотіли приймати цей документ.
— Яка може бути мотивація в політиків сьогодні?
— Потрібно просто любити свою країну. Насправді найскладніші та найдорожчі перетворення, які потрібні українській державі, — це адміністративна та адміністративно-територіальна реформи, а також реформа місцевого самоврядування. Простіше кажучи, заведи державну машину, визнач оптимальні межі та завдання територій, віддай владу та гроші на місця, а потім реформуй те, що вважаєш за потрібне. Все це комплексні й дуже пов’язані між собою речі. Ця реформа потягне за собою і судову і багато інших. Ми намагалися розпочати процеси в новому Бюджетному кодексі — нас не підтримали. Було невигідно. Ні політично — наближалися вибори, ні фінансово — війна за потоки.
Однак потрібно зважитися на цей крок, на цю реформу. І державі, і суспільству, яке має потерпіти.
— Ольго Борисівно, а опозиція теж має потерпіти, дати провести реформи, ставши на державні позиції? Ваша фракція голосуватиме за пакет документів адмінреформи, якщо Кабінет Азарова на них зважиться і винесе в зал?
— Треба дати можливість нинішній владі показати, з чим вона прийшла. Спочатку Кабінет Азарова повинен подати парламенту програму внутрішньої і зовнішньої політики української держави. Коли ми побачимо, які вектори очікують Україну, що влада має на увазі, коли хоче поставити пам’ятник Сталіну на території України або об’єднати три республіки у «союз нерушимый», навіщо їм митний союз… Тоді вже можна буде послухати уряд, який оголосив себе реформаторським. Думаю, сто днів їм на це вистачить.
— Але в ідеології ви навряд чи зійдетеся. На цьому фланзі в Януковича немає людей, здатних до гуманітарної синергії. Проте у форматі підготовки адмінреформи — є. І в Раду може бути поданий пакет законів. Як голосуватиме БЮТ?
— Якщо всі ці реформи збігатимуться із задекларованими Конституцією ідеологічними позиціями, то ми їх підтримаємо. Ви ж бачите, яку позицію наразі займає БЮТ. Влада взяла тайм-аут. Обіцяє пакет реформ. Ми теж узяли паузу. Ми мусимо подивитися, що запропонує країні ця «команда реформаторів», яка нібито готова йти на непопулярні реформи. Але якщо не буде концепції, то про що говорити? Які реформи? Утопічні? На папері? Вже був один Безсмертний, якого з його адмінреформою, м’яко кажучи, не розуміли навіть у рідному селі. Насправді люди не готові сприймати окремі точкові зміни, не підкріплені загальною стратегією та розумінням, куди й навіщо ми йдемо, тим більше якщо їх попередньо не обговорили публічно.
І знаєте, якби нова команда розуміла, чого вона хоче, то вона б ніколи не розігнала команду експертів Мінрегіонбуду. Готові — адміністративно-процесуальний кодекс, адміністративно-територіальна реформа, а також місцевого самоврядування. Працювали профі, у тому числі з Асоціації міст України. Понад те, проводилися слухання та обговорення по всій країні. Готова карта реформ, узгоджена й аргументована. Все це в умовах кризи і жахливого недофінансування. Ну ось скажіть самі: якщо команда Януковича не проігнорує цих напрацювань, хіба БЮТ зможе не підтримати реформу, якої давно чекає країна?
Втім, як і антикорупційний пакет, що його регіонали чомусь відстрочили. Так, у мене теж є до нього чимало претензій. Я їх озвучувала. Але правок не внесли ті ж таки соратники Віктора Федоровича в момент прийняття закону. А що тепер сталося? По суті, сьогодні Україна повністю відкрита для корупції. Треба встигнути запакуватися? Адже тими документами справді досить серйозно закручуються гайки. Проте ПР воліє зволікати, а не оперативно внести правки в закон.
Замість післямови
Отже, з вищесказаного видно, що:
по-перше, адміністративна реформа повинна лежати в основі реформування і модернізації Української держави. Оскільки оптимізація структури виконавчої вертикалі влади, деполітизація держслужби, вирішення конфлікту інтересів чиновників, реальна, а не віртуальна протидія корупції можуть не тільки припинити кадрові чистки, з яких ми, власне, й розпочали свою розповідь, а й зробити державний апарат фаховим інструментом реформування країни. Мало придумати реформи в комітеті Ірини Акімової. Мало прийняти потрібні закони. Їх треба імплементувати, зробити частиною реального, а не декларативно-паперового життя країни. І тут без реформи, про яку йшлося, — аж ніяк;
по-друге, проведення цієї реформи цілком імовірне, оскільки у процесі нашого аналізу з’ясувалося, що і влада, і опозиція усвідомлюють важливість такого кроку. Дивно, але саме в цій сфері вічно протиборчим політичним командам, які неодноразово відзначилися і у владі, і в опозиції, вдалося проявити рідкісну мудрість і дійти до спільного алгоритму проведення цієї реформи. Тим самим закласти якщо не для себе (багато хто з них навряд чи навчиться виконувати навіть зразкові закони), то для майбутніх призовів політиків абсолютно інші — цивілізовані правила гри;
по-третє, попри видиму оптимістичність процесу, є істотний ризик, пов’язаний із реалізацією цієї реформи. Партія регіонів активно продовжує формувати вертикаль влади під себе. Безумовно, парламентська коаліція, уряд, перенесення на невизначений термін місцевих виборів дозволяють регіоналам говорити про тактичну перспективу утримання влади аж до парламентських виборів 2012 року. Проте впровадження інституту державних секретарів у поєднанні з щойно обраним президентом може забезпечити регіоналам більш далекосяжну перспективу і застовпити реальну владу у виконавчій вертикалі на найближчі п’ять-сім років. Залежно від терміну, який дасть інституту держсекретарів закон. Адже нова влада зможе після реформи змінити тільки колір «вершечків», а «корінці» залишаться надовго біло-блакитними.
На що сьогодні, мабуть, сподіваються регіонали. Звісно, це, м’яко кажучи, не зовсім влаштовує опозицію. Та й країну, зважаючи на якість більшості нових кадрів, теж. Однак реформа держуправління повинна стартувати. Без неї буде тільки гірше. Чому? Тому що ми бачили за останні п’ять років чотири масштабні зміни влади. Тому що кожна довела: ген лояльності і безпринципності — домінанта, а професіоналізму й відповідальності — це рецесія. Тому що влада вироджується.
Комментариев нет:
Отправить комментарий